— Значить, брехала! І в тій точці брехала! — вертіло щось у мізку в капітана. — Обточила мене з усіх боків тенетами брехні. Боже, як майстерно грала свою ролю! Видалася мені чистою, святою, невинною. Я був би голову свою дав за те, що ніяка лиха думка ніколи не доторкнулася її душі. А вона тим часом… Показала мені фальшиві рахунки, знаючи, що в зворушенню першої радости не буду в силі переглянути їх докладно. Показала мені фальшовані дідові листи, повні вдячности і ситої любови, а на дійсні листи голодного, нуждою побитого старця навіть не зволила відповісти. Що це за вдача? Що за серце? Чи чортиця, чи тільки комедіянтка?
А потім пригадав собі Гуртерові слова про затроєння Анелиної душі пихою і погордою супроти бідних і почав міркувати холодно.
— Адже ж правда! Вихована в достатку й розкошах, у тісних середньовікових поглядах, здалеку від дійсного життя і його боротьби, здалеку від терплячих і упосліджених людей, відки ж могла навчитися співчуття до них? Не привикла до ніякої пожиточної праці, в часі своєї молодости на те тільки була приготовувана, щоб бути лялькою, ідеалом, надземною істотою, божеством і забавкою мужчини, але не людиною, не горожанкою. Їй дали
