Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/177

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дає їй кілька гульденів на руку й сама їде з нею до Станіславова. Там зустрічає її той знайомий, що подобає на заможнього дідича вірменина, обіцює дівчині золоті гори і їде з нею дальше до Коломиї, до Черновець, до Серету. Дівчина дурна, не знає, що з нею робиться і куди їде, тільки дивується, що воно так довго тягнеться. Дідич втикає їй в руку паспорт, що має показати на румунській границі, везе її через Румунію до Галацу, садить на корабель, везе до Констянтинополя… і продає… знають пан капітан, продає, як шкапу. Продає до такого закладу… знають пан капітан!.. А котрих там не продасть… в Галацу в нього був склад, відтам уже віз цілими партіями… Отже котрих там не продав, то віз до Смирни, до Олександрії або висилав ще дальше, до Бомбею, до Ріо-Жанейро і Бог зна ще куди.

— Алеж це страшенна історія! — скрикнув зачудований капітан.— Цьому навіть вірити не хочеться!

— Ага, ага! — підхопив Гірш і потакуючи, кивав головою, — не хочеться вірити, а проте воно чистісінька правда. Знають пан капітан, ми також з початку не хотіли вірити. Вже два роки тому назад писали по газетах, що в Константинополі і по інших турецьких містах відбуваються зовсім явні торги на дівчат, і що якісь аґенти звозять там потаємно велику силу наших галицьких дівчат. Знають пан капітан, як то газетярі пишуть… може там у тім і є якесь зерно правди, але коли його газетяр дістане в свої руки, то зараз таку купу набреше, набаламутить, нароздуває, що цю крихітку правди навіть її рідний батько не міг би пізнати. А поліція читає це й думає собі: якби це була правда, то був би хтось покривджений, хтось би