— І я також! І я також! — хором обізвалися інші.
— Але про що ж тут ходить? — запитав капітан.
— Та то, прошу пана капітана, є таке діло, — відповів чоловічок з лицем семітського типу, шкрябаючи себе по голові. — Я є ревізор від поліції, Гірш, а ті панночки, то є такі панночки, знають пан капітан…
І він моргнув значучо.
— Ні, не знаю, пане Гірш, — відповів капітан.
— То є такі панночки, що їм притрапилося нещастя… знають пан капітан, вони тепер вернули просто з далекого краю. А знають пан капітан, звідки? Дві з Олександрії, з тої, що в Єгипті, а три з Константинополя. І знають пан капітан, як вони там дісталися? Оповідають, що якась пані капітанова, вдова по капітані зі Львова, молода, гарно вбрана, назви не тямлять, приїхала до Стрия чи до якого там іншого містечка й шукала служниці до Львова, вродливої, зручної дівчини, по змозі сироти, обіцяючи їй добре удержання і добру плату. Ну, знають пан капітан, таких дівчат у Стрию і в кожнім нашім містечку хоч на драбинний віз набирай. Зголосилося їх кільканадцять. Вона вибрала одну, чи дві, що їй найліпше сподобалися і взяла з собою до Львова. У Львові заїзджає з такою дівчиною до готелю й говорить їй, що вона сама на разі її не потребує, але помістить її у своєї приятельки. Та приятелька держить її кілька день, не дає їй нічого робити, годує її, бідна дівчина просить роботи, а та жінка повідає, що сама її також не потребує, але власне один знайомий із Станіславова просив її, щоби йому прислала служницю. Дівчина не має грошей на дорогу. Пані
