Кожне слово цього оповідання було неначе ніж, застромлений у серце капітана і обернений у кривавій рані. Облитий холодним потом, ледве дихаючи, мов на тортурах, він ледве міг удержатися на кріслі і блідими устами ледве видушив:
— Ну?
— Я тільки так для приміру говорю! — лепотів дальше Гірш, упоравши печеню, принесену для обох, і попиваючи вино, котре, очевидно, чимраз більше розв'язувало йому язика. — Аджеж, годі навіть подумати, щоб ні один із панів, належних до нашої вищої власти, не знав про це. Сами там ходили! По місті голосно вишіптують назви дуже грубих риб, що були там постійними гістьми. А проте все було тихо. Аж коли кілька дівчат із цього пансіону небезпечно розхорувалися, а кільха померло в шпиталю, коли з різних боків почали роздаватися різкі голоси обурення, поліція мусила рушитися. Вчора арештували ми цю паню і цілий її пансіон. Пане, скільки там зразу було крику і обурення і омлівання і комедії! Ай-ай! А всіляких паперів, квитів, листів скільки забрано! Там то буде можна повичитувати гарні історії! Ба, але цього не пустять на світ. Вже там є такі, що подбають про те, щоб тільки те вийшло на денне світло, — що їм буде догідне.
— Боже, Боже! — шептав капітан, почуваючи що щось страшенне стискає його горло, здавлює груди. Гірш прийняв це за заохоту до дальшого балакання і, випивши півпляшки вина, торочив дальше, тепер уже зовсім свобідним, інколи просто докторальним тоном.
— А на що я це говорю, пане капітане? На те, щоб вам вияснити політику. Бо це
