Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

я пішла дальше тою дорогою. Чи тисячі не роблять так само, тільки в іншій формі? Знаєш, я придивлялася не раз, як ось там у трафіці бідні жінки, зарібниці і жебрачки ставлять на льотерію. Рікою пливе те бідарство до трафіки, а кожна з них не раз через цілий тиждень уриває собі по крейцару на хлібі, уриває дітям на солі або на картоплі, щоб тільки могти в четвер відложити того „шістака“ і поставити його на лотерію. „Може дасть Матінка Божа!“ — шепче і христиться і молиться тисячу разів. Аджеж держава обіцює їй за її шістачка сотки, тисячі гульденів, маєток, добробут, запевнений достаток для цілої родини, кінець нужди і непевности, одним словом — рай на землі! А що з того виходить? Тиждень за тижнем, рік за роком пливе оте бідарство до трафіки, як ріка, пливуть шістачки до кас державних і творять мільйони, а сума нужди, ошуканих надій, ущипнених бідним дітям шматків хліба, полін дерева і кришок соли не тільки не меншає, але росте, росте до величезних розмірів. І що ж іншого робила і я, обіцюючи тим дівчатам добру службу і легку роботу?

Капітан стрепенувся при тім супротиставленню.

— Жінко! — скрикнув він. — Сам Сатана говорить твоїми устами! Застановися!

— Видко, мій любий, що ти не застановлявся! — спокійно мовила Анеля. — Я мала досить часу, щоб обдумати це все. А в тім чи ж то я перша, одинока в тій торгівлі? Ведеться вона то явно, то тихцем від соток літ, і наша шляхта частенько вела її. Не від нині йдуть наші дівчата на торги до Констянтинополя, Смирни та Олександрії, а тепер повно їх і в Індії, і в Єгипті, і в Турції