нижчих кляс робив найліпше задачі, — він давно ще зачав пробувати виливати свою фантазію у віршах і славився між товаришами поетом.
У мешканню Андрія вже пусто. Голі стіни виглядають понуро. Речі ще вчора передав додому. Він уже готов до подорожі, чекає ще тільки товаришів, яких просив до себе на четверту годину, аби з ними попрощатися, — і ходить, задуманий, широкими кроками по світлиці.
Перед ним на столику лежить розпечатаний лист від батька. Ще від учора лежить він. Батько пише, що Андрій мусить кинути дальші науки й вертати додому. Це зразу немило вразило й здивувало Андрія, бо батько перед тим ніколи йому про те не згадував. Шкода йому стало шкільних товаришів, з котрими в щирій, братній дружбі пережив так довгі літа, шкода йому стало й тих наук, які лише що зачав правдиво любити й цінити, які мав тепер кинути на все. А знов з другого боку — і радий був вирватися з міських мурів, що сковували його широкі груди. Радий був жити близько батька, якого дуже любив і поважав. Радий був не розставатися з матір'ю, котрої не бачив ще від Великодних свят, а накінець — і його тяг до Перегинська сильний магнес, — двоє блискучих живеньких і чорних, як вугіль, оченят.
От про що думав Андрій, ходячи по своїй пустій кімнатці. Йому згадалася одна пригода з його дитинячих літ.
Було це вечером у неділю. Чудова весняна природа красувалася цілою повнотою свіжости, життя й запаху. Свобода й радість наповняли, здавалося, безмір і проникали наскрізь люд-
