що на дні рухалося щось брудно-сіре і звідти доходили ті жасні стогнання.
— А що? — спитав батько.
— Там щось є. Зачекайте тут, а я по тім цямбринню раз-два злізу вниз і ближче придивлюся, що це таке, — сказав Андрій і спустився по крухих і спорохнявілих цямбринах на дно темної пропасти.
— Уважай, сину! — напоминав згори батько.
Ледве-не-ледве Андрій добрався на дно й побачив перед собою скорченого чоловіка. Лиця його ані віку не було можна розпізнати в сумерці. Дотикаючися руками там, де думав, що то голова нещасливого, налапав щось мокре і, піднісши руки догори, переконався, що це була кров. Нещасливий, видко, і не завважив зовсім, що не сам був у страшній ямі. Він уже легко стогнав і хропів. Видно, життя його гасло.
— Тату, тут якийсь чоловік конає, — крикнув, здригнувшися, Андрій.
— Тягни його наверх! — велів батько.
Андрій легко підняв нещасливого вище себе. Це був або малий ще хлопець, або худий, як дошка, старший чоловік.
Петрій схилився, досяг його згори руками й витяг наверх. Незабаром і Андрій виліз із криниці, і оба аж здригнулися, побачивши перед собою страшилище. Старець літ може 65. Лице його було страшно худе, запале й мало барву щойно зораної іловатої ріллі або, як кажуть, зайшло цілком муравицею. Сиве волосся позлипалося від крови, а руки стирчали, як поламані граблі, на яких мов довгі зубці видніли сухі й покручені ревматизмом пальці. Очі заплили кров'ю; вони були страшно ви-
