стирем на вершку гори, — і ще й те додає їй незвичайної мальовничости, що та гора, остання з того досить довгого побічного пасма Карпат, врізується глибоко в болехівську гладку рівнину, що аж до краю небосклону хвилями спадає на північний схід. Манастирська гора гордо стремить над долиною, поросла з боків ліщиною та глогами, котрі, мов малі діти, обтулюють собою ті боки й ребра матері-гори. А внизу під тими кручами шумить сердито й піниться Свіча, бистра й немала гірська ріка, б'ючися о кругле каміння, що залягає її дно, як кам'яні барани. За нею, на широкій ріні[1], розсілося гарне, велике й охайне село Гошів. А ген дальше сердита Свіча сховалася між лозами, мов та розсерджена пані, що завине своє чудове, молоде личко в серпанок і відвернеться набік. Вузькі, кручені, старанно вичищені й дрібним піском посилані стежечки в'ються крутим берегом угору, ведучи на не дуже широку, але рівну й широкими плитами виложену площу, серед якої здіймається високо до неба манастирська церква, до котрої тулиться низька манастирська будівля.
Ціла площа обведена довкола від заходу, півночі й сходу по краях, де спадають стрімкі круті береги, низьким, але старим живоплотом із глогів, що, сплівшися своїми кільчастими галузками, утворили густу непробиту стіну. Лиш там та сям видно в тій стіні проруби з фірточками. Від півдня, куди дальше тягнеться пасмо гір, поперериване темними, вузькими та глибокими поперечними деберками,
- ↑ Рінь — рівнина над рікою, покрита дрібними камінчиками
