— Ну, і що? Хіба ти його й тепер бачив?
— Ось як раз бачив, і на тім самім місці, де його бачив перший раз. Дивно лише, де б він міг так нараз щезнути.
— Дивне диво! — сказав сам до себе Петрій, а потім додав голосніше: — Але чому ж я його ще ніколи не бачив?
І знов звісив голову і, ведучи старця повільно гірською стежкою, пішов до своєї хати.
Але в Андрія серце все ще тремтіло й щеміло незнаними, таємними почуттями. Скільки разів у життю показувався йому той таємний чоловік, що стояв на кривавім тлі вечірнього неба на вершині Чорної Гори, стільки разів якесь нещастя навідувало Петрієву хату.
І з тяжкими та сумними думками в душах батько й син уже пізнім вечером додибали до хати.
Коли тобі, ласкавий читачу, доводилося коли переїздити залізницею із Стрия до Станіславова й минати невеличке містечко Болехів, то певно, виглянувши потім віконцем із вагона на гарну підгірську околицю, ти мусів звернути увагу на гошівську церкву, що біліє далеко своїми мурованими високими стінами. І справді, рідко де лучиться в нас побачити таку гарну будівлю, щоб так мальовничо рисувалася серед прекрасної природи. Гошівська церква із чудовим образом Богородиці притягає до себе рік-річно безліч богомольців із усіх сторін нашого краю. Вона здіймається разом із мана-
