ще давніше в році 1806, а навіть у році 1771. Тоді безперечно вона вирятувала мене від соромної смерти. Я тоді сидів у ній чотири роки.
Незнайомий своїми словами й своєю хронологією не тільки не вивів о. Методія із здивовання, але ще й навпаки аж тепер цікавість його стала зростати. Ігумен розкрив широко очі й уста.
— Та хто ви такий? Відкіля? Скільки вам літ? — спитав уриваними словами старець, котрому прийшло на думку, що він року 1776 побачив світ Божий, а мав перед собою чоловіка, який тоді вже тікав перед переслідуваннями; так бодай можна було міркувати з останніх його слів.
— Хто я? — повторив, усміхаючися злегка, прихожий. — Я би вам сказав, всечесний отче, тільки боюся за ваше здоров'я. Бачите, моє ім'я свого часу мало таку дивну силу, що наповняло страхом кожного, хто його почув. Тому боюся, що воно ще й до сьогодні може має її, а вас, слабого чоловіка, сота часть його давньої сили могла би добити. Я сам так давно вже чув його, що боюся його впливу навіть на себе самого.
О. Методій щораз ширше витріщував очі й відкривав уста. Його здивовання запирало йому віддих. Йому здавалося, що грубі, чорні мури бібліотечної келії забажали, накінець, по довгім часі тяжкого стояння трохи відпочити й звалитися на нього, мов на подушку, гнітючи його страшно своїм тягарем. Ченцеві здавалося навіть часом, що це все сон. Він ущипнув себе навіть у худу ногу і вкусив себе за язик, аби ніби то пробудитися, але все те переко-
