— Що це? — підхопив третій. — Мені причулося, що хтось іде по сухім ломі і тріщить галуззям!
— Е, ти, заяче серце, тобі все щось таке причувається! От сиди тихо!
Та в тій самій хвилині сильно захрупотів лім, затріщало галуззя, і з гущавини випало більше як десять стражників у цісарських уніформах з набитими карабінами. Попереду летіла Горпина, і коли стражники кинулися ловити та в'язати опришків, вона увільнила напівзамученого Петрія.
Хвилина не минула, а все було в порядку на „Глухім Острові“. Опришків пов'язано, Петрія увільнено, підкріплено, а його рани зав'язано так, що міг іти разом із стражниками.
— Наперед, панове, наперед, — лебеділа стара і ціле її тіло дрижало від великої внутрішньої натуги та зворушення. — Наперед, наперед у Довбущуківку!
— Веди, стара! Скоро! — наказав коротко начальник стражників, і всі поспішили в гущавину.
Криваво заходило сонце за хмари, обливаючи їх загравою, а в тім червонім світлі понуро бовваніла Чорна Гора, врізуючися глибоко в червоне тло своїми темними, гострими контурами.
На найвищій стрімкій іглиці Чорної Гори клячала велетенська стать таємного старця, що кілька разів уже так дивно зустрічався з Андрієм.