Коли він так думав, очі його вдивлювались у стелю, в стіни, в меблі спальні. Диво! Давньої розкоші, яку чув перед сном, тепер уже не було. Усе навкруги нього здавалось йому тепер якимсь чужим, невідомим. Правда, п'ять років — чималий час, можна було забути про краску, подобу, розставу меблів. Та ці меблі, що він тепер бачив, були майже нові, гарні, з естетичним смаком дібрані, дорогі. На стінах висіли гарні картини в золочених рямах і велике дзеркало. Жінчина туалетка з еліптичним дзеркалом видалась йому якоюсь істотою, що заблудила сюди Бог зна відки.
Поводячи очима по спальні, капітан запримічав чимраз більше подробиць і предметів, що вражали якось чудно, завдавали його душі загадки, що їх зовсім не легко було розвязати. Він нагадав собі живо, як скромно, як бідно була умебльована оця спальня тоді, коли він від'їзджав у Боснію. Це ж, що він тепер застав, адже воно десь коштувало багато грошей! Аджеж окрім ліжок — шлюбних, як він їх звав, — не лишилося ні однісінької старої меблі. Усе те було нове, усе далеко краще, пишніше, чим уперед.
Відки воно взялось?
Вже сама оця думка була скорпіоном. Капітан схопився, сів на софі і почав іще раз роззиратися навкруги. Тепер уже нічому не призирався, нічого докладно не бачив; зір його справлений був у нутро, в минувшину. Найперше він нагадав собі хвилинку зачудовання, коли перед кількома годинами, увійшовши в каменицю, дізнався від сторожа, що його жінка живе не на третім поверсі, як давніше, а на першім. Відомо, кватира на третім поверсі з різних причин була ненаручна, алеж перший
