В тій хвилі дивно щось забряжчало й зашелестіло на замковім подвір'ю… Всі надставили вуха, чи не почують крику воєводи, але нічого не було чути. Ні один із прислуги не вийшов, аби подивитися, що там. Усі слухали дальше оповідання Гриця.
— А як же ж він виглядав, той страшний розбійник? — запитала Сенька Гриця.
— А як же би мав виглядати? Як кожний хрищений чоловік.
В тій хвилі зашаркало щось по дверях. Почулися голосні кроки, двері відчинилися, а в них показалася висока стать Довбуша.
— Добрий вечір, сказав, не кланяючися. — Так виглядав, як я? — додав із усміхом, обертаючися до Гриця.
Трудно описати переполох слуг, коли побачили перед собою так несподівано страшного опришка. Якби був грім у тій хвилі вдарив серед хати, не були би гірше перелякалися. Зуховатий[1] Гриць в тій же хвилі опинився в найтемнішім куті під тапчаном. Жінки скрикнули й задеревіли на місці. Тільки старий Клим пірвав за сокиру.
— Дай спокій, старий діду, — сказав із усміхом до нього Довбуш. — Ми не прийшли вам тут ніякого зла робити, тільки будь ласка, поможи пов'язати челядь, а як усе буде готове, покажеш нам, де панська каса.
— Не діждеш того, проклятий розбишако, — крикнув Клим і пустився на нього з сокирою.
— Хлопці, гей! — крикнув Довбуш. І вмить двері пирсли, і Клим почув, що його руки зціпив хтось мов кліщами. Його зв'язали і, за-
- ↑ Зуховатий — відважний
