ткавши йому рот, винесли на подвір'я, а за ним і всю службу, навіть і Гриця, що запхався під тапчан. Один здоровенний опришок став над ними на сторожі.
— Як мені котре писне, то зараз йому кулею лоб розтріскаю, як гарбуз.
Бідні слуги, потривожені й пов'язані, не сміли пустити ані пари з уст. Тільки Клим пручався й кидався, та кричати не було як, бо йому заткано рот хусткою.
Тим часом опришки бушували по замку. Ось уже несуть ізв'язану, напівсонну мадемуазель Шарлотту, і регочуться з її переляку. Але що це нового надумав капітан? Мабуть скарб якийсь крив під полою широкого, панського плаща, накиненого на плечі! Обережно виносить той скарб, стає серед подвір'я і кричить:
— Хлопці, гроші є?
— Є, ватажку, є! — кричать змішані голоси з сіней, — і вмить показуються опришки, двигаючи панську касу.
— А забрали, що треба? — питав знов ватажко, який під тим „що треба“ розумів дорогоцінності та інші річі, потрібні грабіжникам.
— Забрали, забрали, — кричить знов кілька голосів. І знов виходять із замку опришки, двигаючи скриню, повну панського добра.
— Наперед! Добро до сховку! Поділ завтра за дня!
Опришки, радісно перешіптуючися, рушили в дорогу. Ватажко ще задержався, все ще не випускаючи з рук своєї добичі.
— А не вивісити панові воєводі червоної хоругви на замку? — питав з жорстоким, але тихим усміхом опришок, що стояв при пов'язаних.
