І ось він по довгих трудах угорі,.. заглядає цікаво в темну щілину,.. нічого не бачить… Стукає палицею по кам'яних стінах, палиця не трапляє нічого крім каменя… Лізе сам у темну, щербату нору, та вона цілком порожня.
— Ну, ну, — воркоче трохи розчарований, але не знеохочений Невеличкий, і починає уважніше оглядати все довкола. Незабаром він побачив другу, меншу, майже незамітну розколубину над своєю головою.
— Е, ось воно куди! — буркнув він, і знов з немалим трудом почав дертися вгору. І знов знайшов вузьку, глибоку печеру, але й ця була порожня.
Невеличкий іще не тратив надії. Він довго сидів на кам'янім помості печери і пильно роздивлявся по всіх кутах. Потім, вихиливши голову з печери, глянув униз і затремтів при першім погляді.
По стрімкій, обірваній скелі, по якій з великим трудом він виліз угору, не так легко злізти вдолину. Найменший хибний крок грозив упадком і смертю. Смілий опришок одначе не стратив відваги.
Як сильний щупак, попавши в сіть, кидається по ній, аби натрапити на діру і продертися нею на свободу, так бігали бистро опришкові очі. Але всюди стирчали грізно й понуро стрімкі стіни, й ніде не було видно вигіднішого проходу.
Може перший раз по довгих літах прийшла йому в тій небезпеці гадка про Бога, і він, зідхнувши з глибини серця, обернув зір свій угору, мов би виглядаючи відти руки порятівника.
