мовчала, перекидаючися тільки іноді кількома словами з матір'ю. В протязі розмови пані дому перепросила Андрія за те, що запросила його сьогодня обідати з ними разом; учинила це тому, бо хотіла розвідати у нього, як йому подобалося помешкання в неї і чи не має якої потреби, в якій би вона могла вигодити йому. Він подякував за її ласку та старання, заявив, що на разі не має ніякої потреби, і сказав дещо про своїх родичів та про те, скільки матеріяльних засобів батько призначив йому на удержання у Львові.
— Буде нам дуже приємно, — відізвалася зовсім свобідним і непримушеним тоном панна Дося до Андрія, — коли захочете частіше обідати з нами. Живемо обі з мамою як черниці, не приймаємо ніяких гостей і рідко буваємо в товариствах, тож вибачите, пане Андрію, що ми деколи надужиємо вашої терпеливости й запросимо вас на коротеньку гутірку.
— Буде мені дуже приємно, — відповів Андрій і вклонився чемно панні Досі. — Сам я не смів би просити у пань такої ласки, але коли паням це може бути приємно, то я в кожній хвилі готов служити.
— Будемо старатися не надуживати ваших услуг, — з добродушним, материнським усміхом промовила пані радникова й подала Андрієві руку, яку цей поцілував.
На цьому скінчилася його перша візита у пань Кралінських.
Андрієві університетські студії пішли відтепер чим раз ліпше та успішніше, коли його домашнє життя скрашували не дуже часті, але завсіди приємні та приятельські зносини з обома женщинами, його хазяйками, матір'ю
