численне товариство старших дам і панів, до якого пані дому його не допускали, так що він довший час не міг нічого знати про ціль тих відвідин. Це було власне в часі четвертого року його студій, і під кінець того четвертого року перед літніми феріями від самих Великодних свят аж до кінця курсу його ані раз не запрошено до них на обід. Не вважаючи на те, при його від'їзді додому обі пані попрощалися з ним дуже чемно і просили його не покидати їх кватири також на дальший рік. Вернувши з вакацій до Львова, він не застав обох пань у домі, а від служниці, що пильнувала помешкання, довідався, що обі вони незабаром по його виїзді також виїхали до морських купелів у Остенді, в товаристві одного з тих панів, що бували в них минулого року, і якого назву служниця затямила. Він звався барон Навгайм. Андрій не чував ніколи нічого про того барона, не знав його ближче і не випитуючи в служниці нічого докладніше, з її розмови не міг догадатися, чи барон має які наміри що до обох пань, чи не має ніяких. Та про те не можна сказати, щоби ця новість не наповнила його деяким побоюванням та не явилася темною хмаркою на небі його вимріяного міщанського щастя.
Андрій довго носився зі своїми думками, які не раз переривали йому його приготовання до екзамену, і нарешті написав листа до батька, в якім перший раз звірився йому зі своїм наміром по зложенню екзаменів одружитися у Львові з панною Кралінською, і просив у батька не так поради, як радше відомості, чи може числити на його поміч, потрібну для засновання власного домашнього вогнища аж
