— Що там таке? — крикнув грізно один дозорець, вибігаючи наперед.
Сумерк не позволяв йому розпізнати в ряді, на котрім арештанті бренькнуло залізо.
— Що сталося? — крикнув дозорець другий раз.
Мовчанка. Арештанти стояли тихо, а коли ряд рушив дальше, йшли всі в найбільшім порядку.
Вже були недалеко Бриґідок[1]. Вулиця, котрою йшли до тюрми, вузенька, мало хто по ній ходить, а в тій порі, коли переходили нею арештанти, вже добрий сумерк заліг її.
Нараз у друге почувся брязк заліза, — і в тій секунді розлягся грізний крик дозорця ззаду:
— Стій!..
Запанувала метушня між арештантами. Ніхто не знав, що діється. Всіх очі обернулися в бік, куди в миг ока кинувся один дозорець. Перед ним побачили арештанти чоловіка, котрого пізнали по короткій, сіряковій одежі. Це був один із їх товаришів, Сенько Добущук.
— Тікай голий, задри поли! — крикнув жартуючи один арештант.
— Котрий то? — грізно запитав стражник із заду.
— Це не я, — відповів інший арештант і кашельнув, аби звернути на себе увагу стражника, а відвернути її від утікача. Один із стражників поспішно загнав увесь гурт арештантів на подвір'я в'язниці і замкнув за ними фіртку, а другий погнав за втікачем. Це в них було службове правило, що не потребувало ніякого порозуміння.
- ↑ Бриґідки — тюрма у Львові.
