Капітан аж тепер нагадав собі діда своєї жінки, старого, багатого вдівця, властителя кількох фабрик і кількох камениць у Кракові. В споминах капітана не займав той дід майже ніякого місця. Познайомившися з його внучкою Анелею у якихось далеких свояків у Львові, капітан наскочив на завзятий опір старого Гуртера — бо так називався дід. Він хотів їхати до нього в Краків, та Анеля відрадила йому, толкуючи, що присутність його попсувала би справу, бо дід страшенно не любить військових взагалі. Вона сама обіцяла перемогти його впертість, і дійсно їй це повелося. А що Анеля не мала свойого маєтку, то Гуртер дав їй лише стільки, скільки треба було на зложення за мужа законом назначеної офіцерської кавції[1], додаючи, що коли вона йде заміж проти його волі, то більше нічого їй не дасть. І в цім змислі був написаний його перший і останній лист до молодої пари, де була пошлюбна ґратуляція[2] з тим додатком, щоб обоє від сьогодні перестали його знати, так як і він їх ані знати ані бачити не хоче, щоб не важилися до нього писати ані в чімнебудь на нього числити, бо це чинило би йому тільки прикрість, і їх листи він мусив би їм звертати нечитаними. Зрештою бажає їм усякого щастя і доброго поводження.
Ось і все, що знав капітан про Гуртера. Надто гордий і незалежний, щоб просьбами, повзанням впрошуватися в його ласку, він сповняв точно його волю і не інтересувався ним зовсім. Служба й життя домашнє забирали весь його час. Правда, Анеля часто з подякою
