Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 9. Повісті (1956).djvu/443

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

й своє право, і не почуваєш себе ні до якої провини. Але ми знаємо дещо більше і не на те прийшли, аби уступити перед твоїми дитячими словами. Ізак Бляйберґ, ти без переслухання, на основі зізнань многих гідних віри і вірних синів Ізраїля, засуджений сінедріоном не на виключення з-поміж синів Ізраїля, а на таку покуту, яку для таких відступників призначує наш закон і наші перекази, і від цеї хвилі ти невільний, і ми поступимо з тобою по своєму осудові, а не по твоїй волі.

Тоді два шкільники, що привели сюди рабина, приступили до Ізака Бляйберґа, зняли з нього його верхню одежу, обгорнули його вовняною плахтою сірої барви, потім зв'язали назад його руки, зняли з голови шапку та ярмурку, посипали голову попелом, а потім випровадили його на подвір'я перед зібрану громаду. Поставили його серед подвір'я на невеличкім стільці так, аби кожний міг бачити його. Тоді рабин приступив перед нього і, показуючи на нього пальцем, сказав голосно:

— Сини Ізраїля, оце Ізак Бляйберґ, відступник від нашого закону, засуджений на прилюдне зганьблення і досмертну покуту в невідомості, з утратою всього, що має, і навіть його імени. Плюньте на нього кожний, хто признається до правдивої віри, так як оце я плюю.

І по цих словах рабин тричі плюнув на Бляйберґа, а за ним учинили те саме шкільники, по чім до нього зі всіх боків почала тиснутися громада вірних синів Ізраїля. Його зіпхнули зі стільця, оплювали та обкидали болотом так, що й лиця його не можна було пізнати, а по довершенню цієї церемонії, з настанням