границі до Гусятина, і там чекати на нього. Він вирушив удосвіта, і за кілька день без жодної перешкоди був у Гусятині. Не минув і тиждень від жидачівського ярмарку, а всі крадені коні безпечно переведено через границю, куди за пашпортом поїхав також Хаїм, заплативши погоничам невеличкі суми грошей, за які вони були згоджені на це небезпечне діло.
Маючи гроші в чересі й чуючи себе безпечним від усякого підозріння, Ленько задумав вернути додому і ще раз попробувати щастя віднайти Довбушеві скарби. Він знав від свого вітця, що в пивниці, яка була під Петрієвим домом, була одна дерев'яна стіна, а коли з тої стіни було вийняти одно поперечно поставлене дерево, за ним мав бути вузенький вхід до довгого підземного льоху, викопаного невідомо ким і невідомо пощо. Демко Довбущук перед своїми синами не раз висловляв догад, що там мусить бути хоч одна часть Довбушевих скарбів. Він догадувався також, що сам Петрій не знає про цю криївку, але ані сам він, ані його сини не мали змоги переконатися, скільки правди в тім оповіданню. Тепер Ленько, чуючи себе забезпеченим на довгий час тими грішми, що одержав від Хаїма, постановив собі їхати до Перегинська принагідними фірманками, пожити там довший час і пошукати способу добутися до Петрієвої пивниці. Що сталося з його братом, він не знав і не міг довідатися ані від Хаїма, ані від його спільників, і тому надумав робити своє діло сам.
У Перегинську він застав досить несподівану річ. Його отець жив у домі Петрія. По-
