бачивши, що їх старий осідок стоїть пусткою, і довідавшися, де живе його отець, він без усякого вагання пішов до Петрія.
Він застав Петріїв при обіді. Вони обідали обоє в кімнаті, коли він увійшов до сіней. Петріїха вийшла й запитала його, чого хоче. Вона, мабуть, не пізнала його зразу, бо, почувши його голос, перелякалася. Він сказав, що хотів би побачити свойого тата. Вона не відповіла йому нічого, лише, вказавши рукою на двері протилежної кухні, вернула до кімнати і з острахом заперла двері за собою. Ленько війшов до кухні, де в куті на тапчані сидів його хорий отець.
Отець прийняв його досить байдужно, не питав, де бував і що робив, а на синове запитання, чи не відбудувати би їм свою хату і не вертати на свій осідок, Олекса відповів, що на це не має ані грошей, ані сили, ані охоти. Ленько, оглянувши докладно хату, сіни та все обійстя Петрієвої хати, вийшов із неї і пішов на Довбущуківку. Та бачучи вже здалека, що там справді пустка і нема де навіть переночувати, він зайшов до одної хати на краю села і впросився там на ніч.
Була темна осіння ніч. Сон і пітьма залягли Перегинсько. Петрій із жінкою та старою служницею спали в світлиці, а слуги в стайні.
Івась спав на оборозі[1]. Йому, мабуть, крізь сон причулося, що хтось затріщав на перелазі. Напівсонний підвів голову догори: тихо скрізь і темно скрізь. Тільки прислухавшися
- ↑ Оборіг — солом'яна криша на чотирьох стовбах (оборожинах), що може підніматися і спускатися; під оборогом складають сіно, вбіжжя і ін., щоб не замокало.
