— Без жарту, бароне, краще би тобі подумати про спочивок.
— „Завтра, завтра!“ — мовив барон, хапаючи гроші. — „Спасибі тобі, мій любчику! А знаєш, завтра так коло десятої запитай про мене ось тут у тій буді. Або мене тут застанеш, або тобі покажуть мою кватиру. А про гроші не турбуйся! Хоча мої любі свояки взяли мене під курателю[1], та я ще дам собі раду“.
І знов повернувся до шинку, та нараз зупинився і, обертаючися до мене, мовив:
— „А може підеш зі мною? Ходи, побалакаємо!“
Я був пройнятий таким обридженням до цього нікчемника і до тої брудної руїни, що аж стрепенувся при його словах.
— Дякую тобі, бароне! — відповів я, — мушу поспішати додому, маю ще роботу.
— „Плюнь на всяку роботу! Ходи зо мною!“
Та я вже пустився йти геть.
— „Не хочеш?“ — слідом за мною кричав барон. — „Чорт тебе бери! Обійдуся й без тебе. А завтра приходь, пам'ятай! Довідаєшся гарної історії про твого ангела, про твою кохану жіночку! Га-га-га!“
Я втікав, немов-би вовки за мною гнали, а той грубий, цинічний сміх усю ніч роздавався мені в ухах. Можеш собі подумати, яка тривога обхопила мене, який неспокій шарпав мою душу всю ніч. Яким правом цей нужденний п'яниця смів викликати твоє ім'я на тім місці і серед таких обставин? Про яку це історію він говорив? Що скаже мені завтра? Правда, знаючи його хиткий характер, я згори міг догадуватися, що це буде з його боку якась підлість або дурна сплітка, та проте все-таки
- ↑ Курателя — опіка.
