Ледве вийшов, до дверей сальону почувся легенький, відомий нам уже стук і зараз по ньому, обережно відхиляючи двері, тихесенько всунулася пані Юлія.
— Добрий день тобі, Анелечко! — мовила притишеним голосом.
Анеля, що ще не охолола з вражінь, перебутих перед хвилею, сиділа знесилена, бліда і майже в нетямі. Почувши цей голос, схопилася раптовно перелякана і скочила до Юлії.
— Га, це ти! Ну, що ж чувати?
— Все пропало! — мовила Юлія і немов зломана впала на крісло.
— Що сталося? Говори!
— Ох, не можу! Духу не стає. На, маєш, читай!
І подала Анелі аркуш газети, де синім оливцем зачеркнута була ось яка телеграфована новинка:
„Будапешт д. 10 грудня. Сьогодні ув'язнено тут на телеграфічну реквізицію львівської поліції якогось Давида Штернберга, що власне прибув поспішним поїздом із Константинополя. Штернберг видавав себе за купця, що веде торгівлю зі східними краями. Які підозріння були причиною його ув'язнення, досі невідомо. Штернберг виїхав зараз під екскортою до Галичини“.
