дуже добрими свідоцтвами. Потім був десять літ молодшим учителем у Дербекурі, сусіднім більшім містечку. Тут, маючи 26 літ, оженився з любови з Рашелею Леманівною, дочкою вбогого кравця на Крутій вулиці, що в Майбуа мав досить багато замовників. Вона була надзвичайно вродлива, високого росту, з важким, чорним волоссям і чудовими оксамитними очима, а її чоловік окружав її любов'ю, близькою до обожання. З їх подружжя було в них двоє дітей, Йосиф чотироліток і Сара дволітня дівчинка. Здавши екзамен на вчителя, Сімон, рідкий приклад швидкого авансу, був іменований на 32 році життя старшим учителем у Майбуа, де пробував оце вже два роки.
Марко не дуже любив євреїв, наслідком від віків унаслідженої антипатії, над якої причиною досі, не вважаючи на велике вільнодумство свойого ума, ні разу ще не задумався. Та проте з Сімоном він був на „ти“ і приятелював із ним, ще відколи оба були товаришами в семінарії. Він уважав його чоловікои дуже інтеліґентним, дуже добрим учителем, з усієї душі відданим обов'язкам свойого фаху. Та при тім він добачував у ньому надмірний педантизм, прив'язання до букви, рабську покірність приписам та дисципліні й вічне побоювання, щоб не наразитися зверхникам, „не бути зле записаним“. В тім пізнав Марко застрахання та пригноблення його раси, наслідок довговікових переслідувань, що виявлявся в душі народа ненастанним страхом перед кривдою й насиллями. При тім Сімон мав певну підставу до побоювань, бо його іменування в Майбуа, малім клерикальнім містечку, де була школа боніфратрів і впли-
