І коли молодий чоловік віддалився, він прмовив наново зламаним голосом:
— Ах, що за пробудження! Виємково ми заспали трохи довше! Моя бідна Рашеля спала, а щоб не будити її, лежав і я, ще й снуван усякі вакаційні пляни… Вночі, прибувши додому, я було розбудив її; тут іще й буря додала їй страху, і вона до третьої години досвіта не могла заснути.
— А коли ти прибув додому? — запитав Марко.
— Саме 20 хвилин перед північчю. Жінка запитала мене, яка година і я поглянув на годинник.
Панна Рузер промовила з зачудуванням:
— Але ж о тій порі не приходить сюди ніякий поїзд.
— Я не приїхав залізницею, — відповів Сімон. — Банкет протягнувся так довго, що я запізнив той поїзд, що відходить о 10-ій 30 хвилин, і наважився пройти тих 6 кілометрів пішки, не маючи терпцю ждати на північний поїзд. Я дуже квапився, турбуючись жінчиним здоров'ям.
О. Филип усе ще стояв спокійний і мовчазливий. Але брат Фульґенцій не міг здержати себе, щоб не завдати деяких питань.
— Двадцять хвилин перед північчю? В такім разі злочин, певне, був уже давно сповнений. І ви нічого не бачили, нічого не чули?
— Зовсім нічого! На площі не було ані живого духа, буря вже надтягала здалека. Я прийшов додому, не стрітивши ані душі людської, і ввесь дім лежав у найглибшім спокою.
— А хіба ж ви не подумали заглянути, чи бідний Зефірин вернув із каплиці і чи спить? Хіба ви не заглядали до нього кожного вечора.
