— Ні! Бідний хлопчик був уже дуже самостійний і мав свою волю, а ми лишали йому якмога більше свободи. А при тім скрізь було так спокійно й тихо, і мені ані в голову не шибнула думка переривати чому сон. Я пішов просто до своє і кімнати, як-мога стараючись робити якнайменше шуму. Я поцілував своїх заспаних дітей і ляг зараз до ліжка, ще хвилю побалакавши з жінкою, яку, на радість, я застав значно здоровішою.
О. Филип, потакуючи, кивнув головою й перервав нарешті мовчанку.
— Так, так, усе це дуже натуральне, — промовив.
Усі присутні, бачилось, були тої самої думки, і припущення, що якийсь нічний волоцюга коло пів до 11-ої допустився злочину, а потім утік вікном, яким уліз уперед, набирало чимраз більше ймовірности. Сімонове оповідання потверджувало те, що говорили Міньо і панна Рузер. А обі пані Мільом пригадували собі навіть, що коли ніч западала, бачили якогось підозреного чоловіка, який волочився по площі.
— Так багато лихих людей волочиться по вулицях, — мовив єзуїт. — Надіємося, що поліція винайде вбивцю, хоч її завдання в усякім разі буде не легке.
Тільки в Марковій душі бунтувалося щось проти того припущення про якогось невідомого волоцюгу, що буцімто кинувся на хлопчину, хоча він перший напав був на цю думку. Але чим далі, тим ясніше він почував її неймовірність. Чи не слід би радше допустити, що той хтось був знайомий хлопцеві, що говорив із ним зразу ласкаво і збудив у ньому повне довір'я. Але це було таке неясне, що Марко,
