Дитина впала на землю й розбилася. Мати, що надармо кликала бога, вмерла. Батько дитини збожеволів і т. ін.
Але мішок із корками, чи шинка, чи що там собі було, що рівночасно з дитиною впало з вежі, лишилося мішком із корками, чи шинкою й виглядало так, як коли б нічогісінько не сталося.
А прецінь за цими корками не молився ніхто.
І так воно „добре“? Певно, певно! Найменша зміна, найменше відступлення наробило б лиха безмірно більшого, ніж смерть одної дитини.
Я розповідаю цю історію не на те, щоб пуститися в міркування про природу, але на це, щоб дати до зрозуміння, що просьби й молитви не поможуть нічого, і коли хто на вежі стоїть з дитиною, то мусить добре держати її.
Бо — і за це також дбає природа — коли чинимо це, то дитина не впаде. Тут природа так само певна, як в приложенню Н'ютонових законів — властиво її власних законів, яких невеличку частину дослідив Н'ютон, хоч вони й перед тим діяли безпохибно від незатямних часів.
Ось вам той новий варіянт одної глави Матвієвого євангелія, свіжо віднайдений у папірусах. Раджу вам порівняти його зі старим текстом і поміркувати, котрий кращий.
10. Тоді мовили ученики до нього: „Коли так стоять діла між мужчиною і жінкою, то не добре їм дружитися“.
11. А він мовив до них: „Амінь, говорю вам, добре є для мужчини одружитися, щоб