усякою обережністю, заким приступили до докладного пошукування, щоб бути певними, що цим разом звір їм не втече. Оба брати, побачивши ті заходи, почули глухий переляк. Це була та сама нагінка, яку вони здибали недавно, коли побачили втікача; а проте хто знає, чи не велять і їм вилеґітимуватися, коли так не в пору заплуталися в ту сіть? Німим поглядом вони радились один з одним і одну хвилю думали йти геть, не зважаючи на зливу. Але зараз зрозуміли, що це могло би скомпромітувати їх ще більше, і зважилися ждати.
Поліційний комісар Дюпо і аґент Мондезір справді по якімсь часі ввійшли до веранди, щоби перешукати реставрацію, коли їх люди надармо перетрясли шопу і стайню. Вони мали абсолютну певність, що втікач мусів бути тут. Дюпо, малий, худий панок, зовсім лисий і дуже короткозорий, з окулярами виглядав знуджений і втомлений, як звичайно, хоча в душі був дуже цікавий і непохитно відважний. При собі він не мав ніякої зброї, але надіючися гіршого насилля, скаженої оборони застуканого вовка, він прирадив Мондезірові набити револьвер і держати його напоготові в кешені. Проте Мондезір, широкоплечий і підсадкуватий, мов гінчий пес, що всюди нюхав своїм розплесканим носом, мусів з гієрархічної пошани всюди пускати його наперед.
цстрим позирком окинув поліційний комісар крізь свої окуляри гостей, що сиділи в веранді, і не зважаючи на них, подався на поверх, щоб оглянути поміщені там покої. Та власне, коли Дюпо і Мондезір сходили з поверху, не знайшовши там нікого, змінилася сцена. На дворі піднявся крик, галас, біганина
