поміч, Ваш досвід, і як йому приємно працювати з Вами. Скажу Вам отверто, Дорогий Олександре Філаретовичу, що це, в теперішньому стані, найбільша моя радість, бо це служить мені запорукою, що при такій дружній співпраці Вашій, діло наше не пропаде і буде розвиватись. — Будь це в добрий час сказано!“
Поки Кочубей говорив мудрі хоч і дуже туманні слова про наші завдання, і то говорив „по Липинському“, я від щирого серця піддержував його авторитет і помагав чим міг і де він моєі помочі потребував протягом цілого першого року його урядування. Колиж Кочубей своєю неохайністю, недодержанням слова, цілою своєю поведінкою заперечував своїж власні „слова з Липинського“ і тим у корені підривав авторитативний принціп нашої орґанізації та став ширити зневіру й легковаження справи в рядах наших однодумців, мусів я, розуміється, чим далі, тим більше відмежовуватися від його „діяльности“. Це було моє право і не одну Кочубеївську дурницю я на підставі §. 2. відділу „Члени Гетьманської Управи“, виписав і вичитав йому, де того справа вимагала. Це сердило і лютило його.
Але він лише відгрожувався і ніколи не спромігся на це, щоби скористатися §. 4. і виставити мене з Управи, хоч дуже добре знав, що я перестав уважати членство в Управі, якою він проводить, за честь для себе, і що це не змінилоб ні на йоту мого відношення до справи.
Бачив і розумів всю безнадійність Кочубеївського проводу де далі все ясніше і пок. В. Липинський. По моїй відмові, перейняти провід справами, вимагає він, безнадійно хворий, прикований до ліжка, в листопаді для себе диктаторських повновластей, щоби, очевидно, спробувати самому „вичистити“, розведений Кочубеєм „свинушник“.
1. X. 1929 пишу я Покійному листа, на якого копії є замітка Кочубея, що він її читав:
… „Тому, що я особисто тепер абсолютно втратив віру в те, що Кочубей зможе колись перейти від слів до діла, тому я, почувши в цю неділю проєкт, що Ви, не дивлячись на Ваші підточені хоробою сили, хочете взяти весь політичний провід в свої руки, заявив, що вважаю цей вихід з становища того повного маразму, в яке ми після двох з половиною літ Кочубеївського проводу попали, єдино доцільним; згори Вам обіцяю всім, чим зможу, допомагати, оскільки Вам та поміч, розуміється, буде потрібна.
Отже в цім пункті я стою перед Вами без вини.
Я критикував не діяльність Кочубея, а лиш бездіяльність Гетьманської Управи. Перший рік не чув Кочубей від мене ніякої критики, бо говорив розумні слова; щойно в клюбі почали між ним і мною виникати суперечки, коли він,
