Як пригріє сонце й решта снігу стає,
То стократь біленька з трави визирає.
Ще мине неділя і по теплій днині,
Розцвитуть в городці фіялочки сині.
Далі над потоком, що пливе з горбочка,
Мила незабудька втворить сині очка.
Як настане травень, прийдуть ранки ясні,
Збудяться в ліщині конвалійки красні.
В полі й на городі запах мяти чути,
Гвоздик щось шепоче до сестрички рути.
Так усю землицю вкриють красні цвіти.
Що є в світі краще? Хиба наші діти!
(Рукоплески й оклики: Славно!)
Весна виходить, відтак зявляється Літо (Любка одягнена, як „Літо“, зелена суконка, омаєна білими лілеями, на голові вінок з колосків жита й пшениці).
Літо. (Деклямація).
Блиснули вже коси, упали покоси,
Рядками снопи полягали;
Хоч піт з чола ллється, з уст пісня несеться,
Богатого жнива діждали!
Йдуть скоро по полі, хоч стернисько коле,
Втирають і лиця і коси,
Від річки, від гаю вітрець повіває,
І пісню далеко заносить…
