пускає Гербелів, Ржепецьких, денікінців, возиться з ґр. Потоцькими, Тишкевичами, помішиками, спекулянтами…. „Своє“ правительство! „рідний“ уряд! „Соціаліст“ Петлюра, Лівицький, Мазепа, Порш, Мартос, Швець, Макух, Темницький, Безпалко.... Чим же тоді гірший Петрушевич, Цегельський, Тарнавський, Бурачинський, Голубович і т. п.? На нашу думку вони принаймні більш „чесні“, бо одкрито заявляють, що вони не соціялісти, що вони стоять за капіталістичний устрій, за інтереси панів проти пролєтаріяту. А соціялісти-фарисеї навіть не мають сміливости признатись, що вони пішли „в соціялісти“ виключно для того, щоб деморалізувати трудовий люд, що вони є лише лазутчиками буржуазії в соціялістичних партіях.
Не говориться вже про всяких „соціялістів“ — федералістів, самостійників, реалістів, еволюціоністів, а навіть де-які соціял-демократи, де-які соціялісти-революціонери є висланцами буржуазії в табор пролєтаріяту, щоб деморалізувати його і обезсилювати з середини.
Революція на Україні показала, що то є за штучка українська „демократична“ інтеліґенція, що два роки бореться проти свого народу або через брак клясової свідомости (трудова інтеліґенція), або свідомо во імя інтересів буржуазії. На всіх полях громадського життя веде боротьбу проти со-
