ціялістів, проти ограбованого буржуазією і нею самою, укр. інтеліґенцією, безхатнього селянина і робітника.
„За парляментаризм“, „за демократизм“…
За панування своє і буржуазії, во імя московських поміщиків і ґенералів, во імя польської шляхти, во імя міжнародних банкирів…
Український селян і робітник знають вже, чого їм треба. Пролєтаріят вже пізнав залізний закон свого визволення: соціяльна революція і своя диктатура є єдиними засобами. Роль інтеліґенції він практично оцінив і за нею не пішов, а вона розлетілась разом царським утікачами і кує за-кордонами по Варшавах, Берлінах, Прагах, Віднях інтриґи і змови проти „свого“ рідного народу.
Хай кує…
„Настане суд: заговорять
І Дніпро і гори,
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших. І не буде
Кому помагати“…
Україиський народ, ведений льоґікою своїх інтересів, прийшов до соціяльної революції. Хто не з ним — той проти його. З народом залишилась невелика часть відданих народові соціялістів як свідомих ін-
