навіть ще до недавна. Як-же сталося, що ця група, правдоподібно, досить численна та дужа, зникла цілком у третій чверті XVIII в.? На нашу думку, це значною мірою залежало як-раз від того, що старшина рушила походом на місто. Міщанство могло зробити ще менший опір зазіханням старшини, аніж козацтво. Але ми гадаємо, що остаточно поліквідував міщанство універсал р. 1752. Ми знаємо, що містечко Баришпіль надано з усіма вільними посполитими; ми гадаємо, що так названо в універсалі як-раз міщан. За цю думку промовляють такі факти: 1) згадується частенько про цих посполитих, що вони живуть на ґрунті міщанському. 2) Поміж нових Дараганових підданих ми бачимо й війта, обираного з міщан. Думка про те, що цього війта, може, обрали згодом із підданих уже Дараганових, під його примусом, неможлива, бо, як ми вже були зазначили раніше (в списку війтів), цього війта, Данила Рабця, ми бачимо вже в актах 1737—46 років. 3) Нарешті, за нашу думку промовляє ще й те, що поміж Дарагановими підданими ми бачимо як-раз найбільшу частину ремісників, промисловців та торговців, які мали найчастіше траплятися, безперечно, між міщанством. До того, мало не всі цехові ремісники належать також до групи Дараганових підданих.
До речи, те, що війт належав до підданих Дараганових, і для самого Дарагана, і для його спадкоємиці — полковниці Віри Дараганової було дуже корисно. Під тиском власника, підданий війт мусів бути завсіди до послуг йому, завсіди допомагати його планам своїм впливом у ратуші, в уряді міському. І, як видко, Данило Рабець цілком іде назустріч бажанням Дараганів. За це говорить хоч-би такий приклад. У дворі ч. 69 на Київській вулиці живе козак Левченко, козак з батьків, на дідичному козацькому ґрунті; з ним живе разом дядько його, і собі козак, що має окреме господарство, але не має власного двору, бо, як каже опис, його власний ґрунт захопив силоміць війт Данило Рабець, бажаючи піддати його, цього козака, в підданство полковниці Дараган у 1761 році. Як бачимо, це був теж добрий спосіб: відібрати під якимось приводом, або й без ніякого, ґрунт, а тоді людина мусить або вибиралися, або йти у підданство, як ми бачимо з раніш наведеного випадку, коли власник ґрунту перейшов у підданство ніби-то добровільно. Отож, мабуть чи не завдяки заходам війта, віддавала ратуша й свої останні ґрунти Дарагановій, про що ми маємо згадку, яку так само наводили раніше.
Отже, ми бачимо в підданстві у старшини найрізноманітнішу людність. Переважають серед неї ремісники та торговці, кол. міщани, до того в цей бік було й скеровано увагу старшини — захопити до своїх рук як-раз торговельно-промислове життя міста (понасаджувати, хоч-би прийшлих господарів-ремісників на панських ґрунтах). Але ми бачимо тут у старшинськім підданстві і хліборобську людність, часом дуже заможну, переважно з підбитих силою козаків навіть із людей значних. У нього в підданстві ми бачимо, напр., вдову Яворську, що її чоловік був козаком виборним, а син був навіть городовим отаманом м. Баришполя
