Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/129

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


і теж некваліфікованих. Цих так і призначили для земляних робіт, а саме: 100 копати глину, а 50 погоничів до волів. Але Військ. Ген. К-рія надалі заборонила робити подібні наряди для цегельні. Наказала, що, як потрібно для цегельні робітників більше ніж 300 чол., то „нанимать за деньги скарбу войскового“[1]. Беручи на увагу, що досвідчених робітників, котрі виробляють цеглу „проискать невозможно“, а наймати їх, то „денегъ на то требуется многое число“; а грошей не прислано ні до кого, все це приневолювало шукати якогось виходу. Як-би були гроші, то, як каже Ляшко, тут у Батурині є до 50 чол. „искусных делать кирпич“ і їх-би можна найняти, але-ж грошей немає[2]. Нарешті, вирішили затримати на роботі тих робітників, що вже тут перед цим двоє років працювали.

Як компенсацію за цю позачергову роботу по мобілізації їм видавано по 3 коп. щоденно порціонних і звільнено від плати порціонного та раціонного податку — цей податок виплачено коштом Військов. Генер. К-рії[3]. Нарешті й року 1757-го у березні м-ці Розумовський наказує „употребить въ работу колодниковъ и сверхъ оныхъ собрать до ста человѣкъ работниковъ изъ тѣхъ же сотень изъ коихъ прежде кто наряживаны были… въ силу прежнихъ ордеровъ нашихъ“, але вже на инакших, здається, умовах, бо далі зазначає: „заплату при той работѣ производить“. За роботою тепер доглядав „содержавшійся при Батуринѣ бывшій писаръ сотенный Ляшокъ который и преже у надзирания того былъ“[4]. Тут характерно те, що Ляшка звуть „содержавшимся“ та далі говориться, що про плату йому за надзирательство експедиція має сама договоритись. Улітку року 1757 роботи на цегельні не передбачалось, а тому Розумовський звелів відпустити на волю більше як 30 колодників, хоч кару відбули з них тільки 2 (18 чол. мали ще працювати від 1 до 4 років, а 11 чол. — від 5 до 9 років). У справі сказано так, що „за приостановленіемъ на оныхъ кирпичныхъ заводахъ работы оные колодники находитимуться в праздности“, а тому їх треба відпустити[5]; тим більше, що їх треба годувати та доглядати, або видавати порціонне утримання копійок по 3 на день, що було зовсім невигідно для Експедиції строєній, власне для Розумовського.

Але, очевидячки, не всі колодники були розпущені з Батурина і робота напевно не припинилася остаточно, бо в березні м-ці 1757 р. Розумовський наказує „употребити“ колодників у роботу, а в липні м-ці того-ж року Експедиція строєній, вимагаючи від сотника Батуринського Стожка грошей на платню для робочих, вимагає також для виплати і на цегельні колодникам та теслярам за договором усього 500 крб.[6].

Щоб рубати дерево в лісі і обробляти його для будівлі, потрібна була сила теслярів.

Теслярів теж охочих знайти було важко, як і підвідчиків і їх вишукувано ордерами та нарядами, себ-то шляхом мобілізації. Тимчасом

  1. № 991, року 1754-го.
  2. ib.
  3. № 22723, 1753 р.
  4. № 13311, 1755—56 рр.
  5. № 18330, 1756 р.
  6. № 181, 1757 р.