Сотник радить узяти людей з полків Ніженського, Чернігівського та Стародубського „или подрядить кого з охотниковъ (11/I—55 р.“[1].
Каменярам за умовою належало платити по 7 крб. від кожного навантаженого байдака. Камінь треба було бити за верству від Новг.-Сіверського манастиря і підвозити до такого місця на березі Десни, звідкіль зручно було-б вантажити на байдаки[2].
Архімандрит м-ря заборонив бити камінь (очевидно, то була земля манастирська) і конфіскував набитого на 3 байдаки каменю. Цей конфлікт Розумовського з манастирем заслуговує на те, щоб про нього сказати трохи більш, через те, що тут порушено інтереси робітників.
Гетьман звелів сповістити архімандрита, щоб він усе забране каміння повернув назад, „не входя в контру и ссору“, а як не поверне, то „нарочною командою забрать“[3]. Невідомо чим закінчилася ця справа, але незабаром архімандрита переведено до Гамаліївського м-ря, а новий ігумен сказав, що про цю справу нічого не знає і каменя не повернув. Камінь кудись перевезено манастирськими кіньми і вже пізніше провадиться листування, щоб манастир набив каменю на 3 байдаки за свій кошт, але чи манастир набив каменю та чи одержали каменярі належну їм платню, з справи невідомо.
Треба зазначити, що часто практикується в ці часи визначення плати по контрактах з одним або кількома особами підрядчиками, а той уже від себе платить якусь платню „молодикам“.
Контракти було складено на невеликі окремі будови переважно приватного значіння, як 2 флігелі, каретну шопу (клуню), кухню, пекарню, льох і т. и.[4]. В контрактах зазначається, яка повинна бути будівля і як повинна бути виконана робота та загальна плата за цю роботу грошима та декілька пудів сала на додачу (див. окрему таблицю). Про те, як повинен підрядчик розплачуватися з „молодиками“, себ-то з своїми підмайстрами, ні в одному з контрактів не зазначено. У справі є тільки листування про це. Ломиковський року 1755 вимагає від Експедиції, щоб було заплачено столярам Наумову та Беляку за контрактом „для росплаты с мастеровыми людьми“, бо як не буде видано грошей, то молодиків на роботі не можна буде вдержати — розбіжаться[5].
Взагалі про платню окремим робітникам архівні справи подають дуже мало матеріялів. Для „Експедиції строєній“ зручніше було мати справу з одною чи кількома особами, ніж провадити розрахунок з усіма окремими особами. Підвідчики взагалі платні не одержували. Але иноді в поодиноких випадках і підвідчикам визначувано певну платню від підводи. Наприклад, за приставку драниць з Топальської волости до Глухова року 1754 треба було заплатити по 60 коп. за кожну підводу. Але ще й у серпні 1755 року ці гроші не заплачено і Експедиція прохає їх
