Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Оплату праці коваля можна вираховувати ще й з таких даних: сокира коштувала тоді 20 коп., а долото 12 коп. Фунт заліза на сокиру коштує 2 коп., а коса, щоб насталювати сокири, 10 коп. кожна. За матеріял для 8 сокир і 4 доліт заплатили 1 крб. 24 коп. Отже за роботу 8 сокир та 4-х доліт платили 84 коп.[1]

Підчас закінчення будівельних робіт як-найрішучіше вимагається вислати малярів для пофарбування та розмальовування будівель. Вимагають вислати малярів з усіх сотень Чернігівського полку з їх інструментами. Причому зазначають: „прислать не взирая ни на какіе отговорки при нарочныхъ приставахъ, чтоб не разбѣжались“[2].

Підбиваючи підсумки вищенаведеному матеріялові, треба констатувати, що для масового робітника, як нефахівця, так і фахівця, Батуринські та Глухівські національні будування були державно-громадською повинністю, що її кожен вільний громадянин, козак чи посполитий з своїми підсусідками, повинен був виконувати беззаплатно й своїм коштом.

Протягом XVI—XVII вв. такі повинності та будови траплялися таки частенько в звязку з війнами та ворожими нападами, напр., будування фортець, перевіз війська, то-що. Через це виконання планів що-до відновлення Батурина та Глухова, згідно з указом р. 1748, й мали назву „Національних строєній“.

Робоча повинність на Батуринських і Глухівських „строєніях“ була примусова з міркувань державно-громадського значіння цих „строєній“.

Ця примусовість ускладнялася деякими об'єктивними обставинами, як, напр., недостачею робочої сили в тій чи иншій сотні, недостачею фахівців певного фаху взагалі на Україні, а може й тим, що недбало ставилася сотенна адміністрація до своєчасної висилки робітників (див. нарікання Гудовичеві стор. 129).

Через це і плановість мобілізації порушувано і тягар роботи розкладавсь не рівномірно, а тільки на плечі певної частини трудящої людности.

Цей момент треба розглядати як хибу даної системи, як зловживання системою мобілізації.

Робітники на цю надмірну примусовість, на позачергову роботу, часто реагували тим, що тікали з роботи, а влада розшукувала втікачів, карала за втечу і надсилала знов на ту саму роботу.

Такі характерні моменти, як власні харчі, струмент та знаряддя, мають для оцінки умов праці робітника важливе значіння. Всі робітники повинні були являтися на „національну“ роботу з власними харчами на місяць, а то й на більше часу, иноді навіть аж доти, коли роботу буде закінчено.

Струмент та знаряддя, як сокира, свердли, долота, заступи і т. и., робітники теж повинні були приносити свої.

За тодішньої дорожнечі на залізні вироби це була досить важка вимога до робітника, а коли своєчасної заміни не було, робітник часто потрапляв у безвихідне становище: або працюй голодний, або тікай з роботи, чекаючи за це кари.

  1. Там-же, спр. № 181 1757 року.
  2. Там-же, спр. № 21928 1763 р.