ватаг викликали відповідні накази про збільшення уваги до переходів через кордон та про зміцнення самих форпостних команд на випадок переслідування та озброєного стримання гайдамацьких ватаг.
Та крім польських скарг і сами гайдамаки своїм поводженням примушували збільшувати увагу до форпостних команд. Гайдамаки проходили через кордон без дозволу, а коли їх хтіли стримувати та спиняти, відбивались із зброєю в руках, заводячи завзяту стрілянину з форпостними командами. Такі випадки, як пригода з гайдамацькою ватагою в кінці 1751 р., коли гайдамаки аж 2 години билися з форпостними, примушували збільшити увагу до форпостів та розміщати там додаткові залоги на випадок озброєного стримання гайдамацьких ватаг.
Таку-ж виключну уважність до форпостної лінії коло Василькова виявлено було якось у звязку з чутками про якісь заколоти на Київщині за кордоном. Тоді дуже уважно стежили за розміщенням польського війська коло кордону та з свого боку теж розміщали команди по лінії від Стайок аж до Білгородки.
Пригоди з гайдамаками робили з форпостної служби турботну та важку службу. Переслідуючи гайдамацькі загони, не завсіди можна було знати наперед, оскільки вони великі та енергійні, рішучі. Підчас переслідування гайдамацького загону до нього могли прилучатись инші товариші і таким чином переслідування могло ставати важке. Не дивно, що деякі з командирів форпостів не охоче брались за переслідування, особливо в глухих місцях, а через те викликали з боку поляків догани та часом певні підозріння що-до недбалости, а то може і хабарництва від затриманих, що, мовляв, за гроші давали гайдамакам спокійно відійти з здобиччю. Такі підозріння могли впливати і на службову кар'єру завідача форпосту. Утворювалась певна репутація, хоч простих зловживань і не можна було довести. Таку репутацію певної недбалости заслужив собі на справах із гайдамаками майор Танієв. За це замість його призначено иншого Лукіна, як діяльнішого.
Командний склад на форпостах не завсіди відповідав тим складним умовам, у яких несподівано опинявсь через заплутані міжнародні стосунки. В таких випадках доводилось обдумувати рішення, уникаючи загострення з сусідньою державою, але з другого боку — боючись пониження чести за-для своєї. З цим звязано нагадування службовцям — „содержать себя исправно и непостыдно предъ польскими комисарами и шляхетствомъ“ або накази мати на форпостах певних офіцерів для розгляду сусідських суперечок.
Кордони не всюди були ясні, через те їх непомітно порушували і підчас перевірки кордонів виявлялись відхилення від них у той чи инший бік. Так, зазначено було що-до форпостів поблизу Мотовилівки, що вони місцями винесені на кілька верстов за кордон 1686 р. і в тій-же мірі зайняли землі належні до Польської держави; деякі відхилення доходили аж до 8 верстов (IV, 35). У таких випадках — як зазначали комісари в своїх донесіннях — право посесії вигідне за-для
