Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ГРУШЕВСЬКА ОЛ. ОЛ.

Форпостна київська лінія трикутником оточувала київські околиці. Починалася вона на півночі від Київа коло Дніпра й шла недалеко від Київа (Межигірський форпост, Демидівський ф.) на Мостище, Романівку, Княжичі, Білгородку, Мотовилівку, Васильків і далі по Стугні, закінчуючись Стаєцьким форпостом. Форпостна лінія сполучена з митним кордоном і в деяких пунктах було заведено митні комори — Межигірська, Васильківська, Стаєцька з відповідними службовцями, грошовими книгами та ин. Таке з'єднання функцій робило з форпостів часом значно забудовані та людні пункти.

Завідували форпостами військові службовці більшого чи меншого чину в залежності від значіння самого форпосту, в залежності від місцевости, де був розложений форпост[1]. Так само змінялась і кількість команди на форпості та її склад: входили до складу команди російські салдати та українські козаки з полків Гетьманщини[2]. Крім чатування на самім форпості та стримання тих, що хтіли перейти через кордон, команди робили регулярні роз'їзди в призначених напрямах, зазначаючи всякі сліди переходу гайдамацьких ватаг.

В деякі тривожні моменти таких форпостних команд бувало за-мало і доводилось їх підсилювати. Траплялась така потреба в часи внутрішніх заворушень у самій Польщі, коли доводилося мати обережність перед якимись несподіваними виступами або самостійними на власну рук у рішеннями окремих регіментарів чи адміністраторів. Друга причина збільшувати обережність та підсилювати форпостні команди це поширення гайдамацтва. Сміливий напад гайдамаків на польське містечко, а то ще з вбивством місцевого губернатора (управителя) розворушував широкі маси польського панства, починались протести і до російської генерал-губернаторської влади вдавались з польського боку із рішучими заявами, що гайдамаки вільно організуються під боком російської адміністрації, вільно переходять через форпости, не затримані, не спинені і так само вертаються додому. От такі заяви з боку місцевого польського панства турбували більш російську адміністрацію, аніж лементи про тривоги, пролиту кров, стогін сиріт[3]. Докори про непереслідування гайдамацьких

  1. Див. у Андрієвського Истор. матер. IV, 214—216.
  2. IX, 126—127.
  3. Истор. матер. IX, 113.