11
Луцьке міщанство в XVI в.
мали тут велике значіння в цій справі. Було обговорено теж такий план: засипати став, провести греблю так, що вона значно вкоротить довгий міст перед Луцьком. Крім того зауважили ревізори, що гребля ця зробила-б обидва замки та місто безпечнішими від ворожих нападів (с. 59). За-для заохочення центральної влади до таких планів зазначили, що це збільшить прибутки замку, можна завести корисні млини та стави з рибою. Обійтись натуральними повинностями замкових міщан та селян ледві чи можна було-б, треба було мати допомогу, пригон господарського селянства за-для зазначеної роботи.
Справа замкової сторожі теж розглянута в звязку з відмовою та ухиленням декого з міської людности. Наслідком того сторожа не організована, так, як було-б слід це організувати. Сторожі взагалі замало і вона не може за всім доглянути, через те роблять ушкодження в укріпленнях, розтягають те, що зібрано на випадок нападу. Ставити сторожів повинен п. староста і пан ключник, але потім п. ключник відмовився наймати сторожів до замку і це спало на п. старосту (VI, с. 34) наймати всіх сторожів. Розглянули ревізори справу сторожів, вияснили, що двох сторожів ставить селянство с. Радомисля[1], знайшли, що це мало, та побільшили кількість сторожів з села Радомисля, бо там багато селянства[2] і можна наложити більше обов'язків. Дальше вияснення справи намітило такі моменти в справі сторожі. Зменшилась та людність, що несла сторожу, бо віддано панам ті села, що раніш „кликивали поспол з ними на замку и помочни им бывали в той сторожи“ (с. 33). Сама служба сторожів стала небезпечна через лихий стан укріплень, через те що не можна спокійно ходити по обланках городень. Нарешті, п. ключник не хоче виплачувати за службу і сторожити через те не хотять. А сторожа дуже потрібна „яко для огню, так и для всякое безпечности и опатрности“ (с. 33).
Нарешті, зазначимо ще підводну повинність, звязану з передачею звісток та з перевоженням гінців та вантажів. До такого давання підвід притягнуто міщанство і селян панських. Щоб не було зловживань, визначено було, в якому напрямку і до якого пункта посилають підводи, скажемо, міщанство певного міста, щоб там передати гінця чи вантаж иншим підводам. Така зміна підвід мала велике значіння і, тільки додержуючись акуратної зміни, можна було уникнути важких наслідків підводної повинности, особливо в ті періоди, коли їзда та воження вантажів військових особливо зростали. Легко собі уявити, як плутала відносини неакуратність, коли в призначенім пункті не можна було замінити підводи, а гінець чи керівник валки вимагав, щоб везли далі. Міщанам таку відмову звичайно доводилось чути в панських маєтках, де не хотіли виконувати приписів про зміну підвід, покликаючись на панську волю чи заборону. Такі випадки і пояснюють загальну скаргу міщан
