Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/141

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Не за́всіди форпостні команди були забезпечені відповідним помешканням, часом вони мусіли це питання розвязувати з деякими труднощами, викликаючи незавдоволення місцевих мешканців. Так, Межигірський форпост, щоб улаштувати митних службовців, став займати келії манастирські[1]. На це Межигірська братія пропонувала оселити митних службовців на хуторі Звіринці чи то в селі Петрівцях. Митні службовці взагалі були сусіди неприємні. Між ними виявилась якась пошесна хороба і через те келії було спалено. Після того службовці зайняли старі келії схімника Івана, що той сам своїм коштом збудував поблизу манастиря в яру (с. 26), але їм там було тісно і вони почали поглядати на нові келії, не звертаючи уваги на заборони схімника. Скарга ця мала своїм завданням стримати заборону займати нові келії та турбувати там схімника. Це не стримало митних службовців і вони стали складати в нових келіях свої речі, діловодство та скарбові гроші. На дальші скарги митні службовці відповідали, що инакше вони не можуть розміститись, що пекарня потрібна їм, щоб готувати їжу та для житла, що за-для писаря не можна знайти иншого помешкання, що в коморі ставити скрині з грішми небезпечно, що вартовим трьом козакам та жовнірові нема де подітися, а перенести все до хутора Звіринця небезпечно, бо там довкола ліси і доведеться боятись гайдамацького нападу (29—30). Мало не рік тривала оця справа, аж поки митний ундер-цолнер почав нарешті звільняти зайняте під митну команду помешкання келій.

Видача платні не завсіди була регулярна і часом ставила службовців у дуже скрутне становище, збавляючи можливости нормального життя. Зазначаючи важке становище через невиплату грошей, підкреслювали при тім, що це особливо незручно з огляду на постійні зносини та зустрічі з закордонними людьми, бо може викликати зневагу до російських службовців взагалі. Вартових не зміняли, і вони — перебуваючи зайвий час — не мали з чого жити: „лошади вовсе изнуренные, такъ что и разъѣзды на границѣ чинить не могутъ, равно и одѣяніе ихъ пришло въ крайнюю ветхость, питаются только милостынею“ каже одно донесіння[2], в иншім читаємо: „въ исходящем вновь шостомъ уже мѣсяцѣ по неимѣнію кредиторовъ принуждены будуть скоро видѣть крайнѣйшее положеніе къ пропитанію своєму“ (IV, 36).

Перше завдання форпостної лінії це охорона кордонів від усяких порушень та переходів, зайняття земель по цей бік кордону. Для цього постійні форпостні обходи, тримаючись зазначеного кордону, перевіряли стан земель та зауважували кожну зміну, кожне втручання до земель по цей бік кордону, кожне понищення в лісі, то-що. Зазначене таке втручання до земель по цей бік кордону давало привід повідомити адміністрацію про порушення кордону. Збільшення випадків гайдамацьких нападів надавало особливого значіння таким регулярним роз'їздам форпост-

  1. Андрієвський, Истор. матер. IX.
  2. Андрієвський, Истор. мат. IV, 29.