Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/143

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Вимоги пашпортів примушували обходити форпости, коли хто не хтів зустрічатися з форпостними командами. У зізнаннях учасників гайдамацьких нападів часто знаходимо вказівку про те, що вони обходили лісом форпости та очікували в лісі, коли можна йти далі. „Пошли лесомъ съ намереніемъ пройтить въ Польшу для розбою и подъ местечкомъ Василковомъ в лесу остановясь ожидали для свободного заграницу проходу ночи… дождавъ ночи перешли заграницу и, передневав в рощи, ночью пошли в полское село Копачевъ“ (зізнання Конона Сиротенка).

Коли форпостні виявляли партію подозрілих людей, що хтіли перейти лісом через кордон потаємно, тоді вони силувалися спинити їх силоміць. Озброєна гайдамацька ватага і собі починала стріляти, так що бували й поранені. Так, із свідчення К. Сиротенка знаємо, як ватага з 29 чоловіка відстрілювалась (було в них 11 рушниць та 4 пістолі), але форпостні поранили одного запорожця з ватаги та забрали його до Василькова. Решта-ж ватаги перейшла на инше місце і потім лісом вийшла на с. Копачі (коло Обухова), де пограбувала панський двір.

Коли ставало відомо, що на польськім боці починалася якась тривога, форпостна команда готувалася до активного виступу на випадок, як-би розбишаки перейшли-б на російську територію. Отож, раз на Демидовськім форпості вночі стало чутно, що на польськім боці зчинився крик, стрілянина з рушниць. Вартовий дав знати свойому капралові, той наказав усім вартовим взяти зброю та прислухатися до дальшого, що буде. Посилати людей дізнатися не можна було, бо — пояснює донесіння — від форпоста до польського містечка водою більш як 100 сажнів, далі через острів більш як 200 сажнів і ще через міст близько 100 сажн., так далеко послати дізнатися було неможливо. Окремо послано було вартових із зброєю до перевозу, щоб не перепускати підозрілих та затримати розбишак, як-би ті цілою партією хтіли-б перевезтись перевозом на цей бік на форпост[1].

Иноді чутки про задуманий напад доходили до зацікавлених осіб і вони починали заздалегідь турбуватися про допомогу на випадок здійснення таких планів нападу. Тоді і відповідним місцевим форпостам давали наказа збільшити обережність та стежити за переходом підозрілих людей у зазначенім напрямі та в зазначеній місцевості, „для недопущенія отъ гайдамакъ къ разоренію…“.

Пасивна допомога в шуканню гайдамаків виявлялась у тому, що представникам з польського боку дозволяли переходити та шукати слідів на цім боці. Так, після гайдамацького нападу на м. Демидів приходив до форпосту староста демидівський з тамтешніми людьми та шукав слідів гайдамаків. Але коло форпосту слідів не знайшли, на перевозі — „паромъ, лодка и шестъ оказались сухи“ (V, 42).

Представники польської адміністрації вимагали, щоб їм робили якнайбільшу допомогу підчас переслідування гайдамацьких ватаг уже за

  1. Истор. матер. V, 42.