працювати, а тому й давати такі прибутки, окрім того й нікуди перевести хорих, що містилися в богадільні. Не зважаючи на це, вимагали негайно виконати наказа й 13/III почали перевозити фабрику. Частину мешканців розподілено було по инших богадільнях, хорих-же 30 чоловіка тимчасово залишили в старому невеличкому будинкові, що був у тій-таки садибі, а все фабричне приладдя зложено було на якийсь час у підвалі богадільні, бо разом не можна було всього вивезти.
З 16 березня того-ж року фабрика почала працювати вже в новому приміщенні, в садибі Кирилівського манастиря. З доповіди головного наглядача фабрики ми довідуємося, що всі приписані до фабрики люди розмістилися в двох будинках: богадільні та інвалідному. Ті, що розбирали вовну та пряли на прялках, оселилися в богадільні в залі та 4-х кімнатах укупі з богадільними мешканцями. Тут-же мусіли жити й жінки[1], що працювали на фабриці. В інвалідному будинкові — в залі та 2-х кімнатах, де раніш були офіцери та салдати, поставили 4 фабричні варстати, коло них-же мусіли жити й ті, котрі працювали на цих варстатах. Отже виходить, що довелося потіснитися, як тільки можна було.
Коли фабрика була на Печерському, вона працювала на 6 варстатів, коли-ж переведено було її до Кирилівського подвір'я, то, очевидно, не можна було розташуватися на всі варстати, й фабрика почала ткати тільки на чотири[2]. Особовий склад фабрики складавсь: з одного наглядача, одного майстра та 35—50 робітників. Хто був за майстра, нам не відомо. Робітники, як можна здогадуватися, не були справжніми фахівцями. Набирали їх з як-найрізноманітнішого елементу: з волоцюг, безпашпортних, засуджених до Сибіру, але яких не можна було туди відрядити через кволе здоров'я, з духовних осіб, за різні провини позбавлених духовного сану, то-що. Число приписаних до фабрики людей не було постійне: часто-густо ми зустрічаємося з утечами з фабрики, як одиночними так і гуртовими — по 5—6 чоловіка. Приказ мусів мати постійну охорону, щоб запобігти цим утечам[3]. Всі, що вступали на фабрику, попадали в розпорядження майстра для навчання.
Що-до заробітної платні, то платні, встановленої, відколи почала існувати фабрика, додержувано до 1824 року. Цього-ж року наглядач фабрики докладав Приказові, що ціни на продукти зменшилися і сукно, вироблюване на фабриці, не можна продавати по цінах, встановлених раніше, а тому треба зменшити заробітну платню. Приказ погодивсь із цим (див. табл. на стор. 147).
Отже ми бачимо, що найбільш зменшено заробітну платню чесальникам, прядильникам та майстрові[4]. Витрати на утримання робітників
- ↑ Жінки иноді перебували на фабриці з своїми дітьми. Отже у 1832 році на фабриці було дві жінки, що мали по двоє дітей до 10 років (К. Ц. Арх. Д. Ак., спр. № 303).
- ↑ Ibid., спр. № 13083, ар. 66.
- ↑ К. Ц. Арх. Дав. Ак., № 1802, ар. 86.
- ↑ К. Ц. Арх. Дав. Ак., спр. № 13086, ст. 309. Треба додати, що наглядач фабрики одержував щомісячної платні 37 крб. 12½ коп., тесляр 1 крб. 25 коп. на місяць.
