СЕРГІЙ ШАМРАЙ.
Перша половина XIX ст. на Україні, зокрема Правобережній, і найбільш середина його, багата революційними рухами. Але властивим типом їх на Україні був тип селянського заворушення. До цього призводило неможливе становище селянина-кріпака, що був в очах поміщика річчю, ба знаряддям для його збагачення. Його робочу силу визискувано надзвичайно, поруч з цим економічне становище селянина-кріпака було таке важке, що йому лишавсь тільки один шлях: протестувати проти поміщицької експлоатації всіма засобами: скаргами, втечами, відмовленням йому в покорі, замахом на його життя і повстаннями. В деяких випадках такими скаргами хтіли звернути увагу влади, і, справді, деколи влада, не без вагання, з причин політичних (раз справа йшла про польську шляхту) намагалася становище селян поліпшити. Хоч, з другого боку, коли минав критичний момент, поміщик дуже часто знов вертав до старого, та ще в гірших формах.
Економічною стороною становище селян на Правобережжі було не однакове. Коли певна невелика група селян (переважно з тяглих) і була досить добре матеріяльно забезпечена, то переважна маса селян землі й робочої худоби або зовсім не мала, або мала дуже небагато. Зокрема забезпечення землею було дуже не однакове: деякі тяглі господарства селян володіли наділом у 10—15 десятин, напівтяглі — 5 дес. і т. и. До речи, треба ще сказати, що поміщик мав право заміняти селянам одні участки землі на инші. Це давало йому можливість із зростом хліборобства забирати селянську землю і давати селянам замість неї землю непридатну до хліборобства, а це викликало часто хвилювання селян. Отже були забезпечені землею тільки селяни тяглі та почасти напівтяглі. Але ці дві групі становили тільки невелику частину всієї селянської людности; більшість-же становили піші, халупники, огородники та бобилі і т. и., — народ, що не мав, або сливе не мав ні землі ні робочої худоби. Напр., на Київщині пропорція між цими групами селянської людности була така:
|
