150
Сергій Шамрай
Таким робом, хоч трохи забезпечених землею селян було дуже небагато. В постійній пропорції до землі стояла й кількість робочої худоби у селян, бо поміщики нормували земельний наділ у селян у звязку з забезпеченням їх худобою, відбираючи його, коли худоби ставало мало. Обов'язки селян полягали в панщині, виконуваній кілька разів на тиждень, а також шарварків (будівельні роботи) та згонних днів (улітку). Окрім того, була підводна повинність, доводилося тримати варту по ночах, жінкам прясти пряжу для економій, були ще деякі инші роботи та датки. Всі ці повинності селянські регулювали певні інвентарі по маєтках. Оскільки складали ці інвентарі здебільшого сами пани, то існування їх не впливало на важкість й легкість панщини; окрім того, селяни не мали захисту проти поміщичої влади, що давала панам повну можливість нехтувати навіть уже складеними інвентарями. Норма панщини була неоднакова. Офіційно за інвентарями вона була така: в ⅓ Правобережжя виконували її з душі, в ⅔ від двору (з господарства). Коли панщину накладалося від двору, то це було корисне для багатосімейних господарів, де було кілька робітників у родині. З душі панщина, за інвентарями, пересічно рахувалася 3 дні з чоловіка і 3 дні з жінки на тиждень. Від двору теж пересічно 3 дні на тиждень. Крім того, згонних днів звичайно 12 на літо, а також різні грошові данини й внески. Але в дійсності панщина була далеко важча, часто 4 дні на тиждень, а то й 5—6 з душі. Впливало на це й те, що поміщик часто платив за селян деякі податки до скарбу, а потім переводив ці грошові податки на селянські робочі дні і при тому обчисляв їх далеко нижче від звичайної вартости. Окрім того, часто практикували панщину уроками, себ-то давали певний урок, що його мали закінчити, скажім, за 1 день, тимчасом як його було важко виконати й у 2. Ці уроки нормували звичайно поміщики, і селянин од них не міг одмовитися. Це важке становище селянства призводило до численних хвилювань та заворушень, кількість яких де-далі зростає близько середини XIX в., коли зростають і повинності селянські. Нарешті, це, як відомо, — почало звертати, увагу деяких адміністраторів, зокрема Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора Бібікова. Він починає з 1840 р. вживати заходів, щоб був заведений один інвентар для всіх поміщицьких маєтків, якого мали-б триматися поміщики. Треба сказати, — це певною мірою викликано було в нього бажанням трохи захитати становище поміщиків-поляків, після повстання 1831 р. Влада спочатку вагалася, але хвилювання і незавдоволення селян, що, як рапортував Бібіков, почали „приходить къ онному (правительству) въ охлажденіе“, не бачучи допомоги, а головне різанина панства в 1846 р. в Австрії, приневолили його розвязати цю справу в прихильному для селян розумінню. На початку 1848 р., як відомо, видано інвентарні правила, обов'язкові для всіх поміщиків під загрозою військового суду. Ці інвентарні правила приймали за основу пересічний тип панщини на Правобережжю. Це мало бути все-ж певною полегкістю для селянства, що радо зустріло запровадження цих пра-
