151
Вінницьке селянство 1840-их рр.
вил. Треба сказати, що вже сама чутка про те, що їх незабаром запровадять, викликала поміж селянами, особливо в 1847 р., сильні заворушення, бо селянство чекало повного знесення кріпацтва. Завдяки цьому й заведення цих правил викликало часто хвилювання. Хоч узагалі, повторюємо, селяни здебільшого зустрічали заведення цих правил дуже радо, як певний перший крок у полегшенню їх становища[1].
Але й ці інвентарні правила не направили становища селян. Після першого обурення поміщики швидко знайшли можливість обходити ці правила. Передусім, частина з них, головне росіяни, цілком не виконувала цих правил, по-друге — вихід полягав в урочному становищі. Поміщики починають найбільш робити панщину уроками, що призводило до того, що селяни замість трьох днів на тиждень мусіли працювати 5—6. Напр., день жнив рахували в 1½ копи й більш, чого в один день ніяк зробити було не можна. День оранки, за уроком, розтягавсь на добрих 1½—2, і т. и. А до того поміщики накладають на селян ще й усякі додаткові податки. Окрім того, по-за інвентарями залишилися ще повинності, що їх накладала держава (напр., висилки їх направляти дороги для війська і т. и.). Все це робило становище селян важчим. Як пише сучасник[2], підчас молотьби „у крестьянина жена и двоє дѣтей отбывающихъ барщину, положенную на 4 души — экономія выбрасываетъ по 3 копы, т. е. всякая душа должна была отбывать въ недѣлю три урока, и бѣдный мужикъ цѣлый день первый только носитъ изъ скирды 12 копенъ въ свой стожокъ, а затѣмъ молотитъ и молотитъ, а если до субботы не кончитъ урока, то его молотятъ“. Характерно, що ввесь цей час (з 1848—1861 р.) цей-таки сучасник зве урочним. Таким робом, як до запровадження інвентарних правил, так і після їх запровадження доля кріпака була надзвичайно важка. І не дивно тому, що селяни цілою низкою заворушень відповідали на панські утиски як до інвентарних правил, так і після запровадження їх, побачивши, що це не та воля, якої вони чекали.
Взагалі, з 1826 по 1854 р. на Правобережжю було 39 більших хвилювань, про які було донесено міністрові внутр. справ[3]. А скільки ще було дрібних вибухів придушуваних місцевими силами, що за них не подавали до відому вищих кіл.
Серед низки справ про ці заворушення, що знаходяться в нашому розпорядженню[4], ми вважали за можливе виділити одну з них. Ми вважали за можливе зробити це, не вважаючи на те, що студія наша втрачає, безперечно, частину своєї вартости через цей огляд тільки одного випадку, що не дає підстав зробити висновки, — бо ця справа є надто цікава і різноманітна. Ми бачимо з неї різні роди утисків панів та спо-
- ↑ Але треба сказати, що радість їх тривала недовго, швидко селяни бачуть, що ці інвентарі їм нічого не дають.
- ↑ Воспоминанія подольскаго старожила. „Кіев. Ст.“ 1898, кн. II, ст. 50.
- ↑ Ці всі селянські рухи на Правобережжю ще мало не цілком не досліджені.
- ↑ Автор працює над дослідженням селянських рухів на Правобережжю в першій половині XIX ст. (до 1861 р.).
