Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

152

Сергій Шамрай

соби експлоатації поміщиком селян, а також їх пригнічення, а поруч із тим і способи боротьби селян з цими утисками; з цієї справи виступають яскраво настрої тодішніх урядових кіл, звичайне поводження маршалків у таких випадках і поруч із ними уперте прагнення селян волі, гостра зненависть селян-кріпаків до своїх експлоататорів.

Хвилювання селян почалося в с. Кустовцях поміщика Гижицького. Становище селян було в цьому маєтку взагалі досить важке, але від 1840 р., коли помер старий поміщик і вступив у володіння молодий, Ян Непомук Гижицький, становище їхнє стало цілком неможливим. Панщина зросла до 6 днів на тиждень, постійні кари позбавляли селян здоров'я, землі селянські забиралося і т. и. Це приневолювало селян хвилюватися, подавати скарги і т. и. Але успіху ці скарги не мали. Обурення селян де-далі зростало і, нарешті, 23 липня 1847 року терпець селянам увірвавсь.

Почалася справа з дрібнички, порівнюючи з иншими утисками. Коли 23 липня селяни вийшли на панщину, — на жнива, то комісар (управитель) Пухальський, поставивши їх у ряд, почав сікти десятських за те, що деякі люди з їх десятку не вийшли, а також деяких селян за те, що вони опізнилися. Це обурило селян, і всі вони, понад 400 душ, рушили до поміщика скаржитися на управителя. Та коли вони звернулися з скаргою до пана, то той закричав на них, нехай-би вони йшли працювати, инакше він ще свого їм додасть до управителевої кари. Селяни почали було сперечатися, але побачивши, що козак несе вже різки, вирушили з панського двору, і трохи вже в меншій кількості пішли в станову кватиру, але станового пристава, Креповича, не застали. Тут канцелярист прийняв скаргу і порадив їм іти по домах, що частина й зробила. Та упертіші селяни (64 душі), знаючи, певне, що скарги до станового ні до чого не призводять, вирішили йти до самого Подільського губернатора, генерал-майора Сотникова. Вони вирушили до Вінниці, але по дорозі вони зустріли поміщика-єврея (як сказано в справі) Піуса Борейка; дізнавшися про їхню справу, він поставивсь до них спочутливо й порадив їм іти до Хмільника, бо губернатор має на ранок там бути. Селяни так і зробили. Прийшовши до Хмільника, вони заявили поліцмайстрові про те, що прийшли подати скаргу, і дійсно дісталися до губернатора, якому й оповіли про свою справу. Скарга їх спільна полягала в тому, що поміщик дуже суворо карає їх, а також примушує робити колосальну панщину, від понеділка до суботи включно, а через те селяни не встигають обробляти своїх ґрунтів і мусять віддавати їх із половини селянам суміжних сіл. Окремі селяни теж висловлювали свої кривди, що найбільш полягали в скаргах на жорстокі кари (один селянин показав, наприклад, спину, що ціла гнила від ран, які повстали від січення його різками), на те, що їхнім жінкам дається дуже мало льону, а вимагається прясти багато, а один скарживсь ще, що його жінку, вагітну, було взято на панщину, де вона викинула мертву дитину; не маючи сили нести її додому (бо й сама ледві дійшла), вона залишила її там, і її з'їли собаки.