Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/160

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

157

Вінницьке селянство 1840-их рр.

військами коло і, скидаючи верхній одяг, лягали на землю, вимагаючи, щоб сікли й їх. Побачивши це жінки, що стояли трохи далі, кинулися й собі на салдат і трохи не збиваючи їх з ніг, зчинили страшенний галас. Наляканий цим опором майор Позняк, бачучи, що може дійти до бійки і вважаючи, що його сили замалі, наказав салдатам відступити.

Повідомляючи про це генерал-губернатора, Подільський губернатор додавав, що, на його думку, треба послати туди батальйон салдат. Генерал-губернатор з цим цілком погодивсь і вислав навіть догану, чому відразу не було прислано більше війська. До цього він додавав, що треба утворити певну комісію для розслідування, яку й призначив губернатор з таких осіб: підполковника корпусу жандармів — Ельчанінова, повітового маршалка та асесора Губерніяльного Правління Беленкова.

6-го вересня, нарешті, було донесено генерал-губернаторові, що за допомогою 5 рот Камчатського Єгерського полку екзекуцію переведено і селяни „заспокоїлися“. Справа була так.

Майор Позняк з п'ятьма ротами вирушив спочатку до с. Кустовець, де „намір відкластися від поміщицької влади доходив до фанатизму“. Тут спочатку був викликаний селянин Мишук, якого майор Позняк наказав покарати шпіцрутенами крізь „строй“ у 50 салдат — 8 разів. Але Мишук витримав кару й навіть, звернувшися до селян, казав їм, щоб вони трималися всі за одно. Селяни своєю чергою, коли його били, підбадьорювали його вигуками „держись міцно“, і т. и. Тоді майор ужив инших заходів: він просто наказав бити селян різками доти, доки вони стануть до покори. Це допомогло. Один селянин після 300 різок, а другий після 200 почали коритися, а за ними й ціла громада. Після цього військо перейшло до Заливанщини, де було за рапортом Позняка пересічено лиш п'ятеро душ, а решті обіцяно це-ж саме, коли вони не стануть до покори. Після цього оскільки п'ятеро покараних селян усе-ж скоритися не згоджувалися, їх було забито в кайдани й відправлено до в'язниці. Після цього військо 5 вересня пішло назад до свого табору.

Слідство-ж переведено не було. Було знайдено, що розпитувати селян про їхні кривди, зараз-же після хвилювання небезпечно, бо це може викликати новий вибух. Але, щоб хоч трохи заспокоїти селян, губернатор, як видко, поговорив з поміщиками про зменшення панщини, бо обидва прміщики зробили, принаймні, про людське око, деякі полегкості селянам. Поміщик Поповський у Заливанщині змінив інвентар, усунув економічний персонал, обіцявсь заплатити за селян податки в скарб за другу половину 1847 р. і подарував льон та мотки. Поміщик Гижицький у Кустовцях змінив інвентарні правила, усунув управителя Пухальського, економа та осавула.

Про це заспокоїння селян генерал-губернатор Бібіков 20 вересня повідомив царя. На запитання-ж од гр. Орлова[1] про причини руху, він пояснив, що за головні причини були „безпорядочное экономическое

  1. Предсідателя головного Комітету в селянських справах у 40-х роках.