Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/162

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

159

Вінницьке селянство 1840-их рр.

Так знову рух у с. Заливанщині було придушено.

Тимчасом подільський губернатор прохав архієпіскопа Брацлавського й Подільського змінити священиків у с. Кустовцях та Заливанщині, „що виявили своє невміння заспокоїти селян“ (це було виконано), а крім того прохав послати духовну особу для „вразумленія“ селян Заливанщини. Окрім того, він наказав повітовому маршалкові перевірити становище й скарги селян, що той і зробив, повідомивши, ніби-то жадних утисків поміщика що-до селян немає, панщина надзвичайно мала, селяни в дуже доброму матеріяльному стані і т. и.

Одиноким тільки полегшенням для селян був наказ про звільнення Косовського та висилка його з цього маєтку. Сталося це, як видко, головним чином завдяки листу князя Варшавського (Паскевича), в якому той казав, що вважає, що в цій усій справі винен Косовський, бо він не мав права забороняти шлюб, а мусів за купівлю горілки переслідувати згідно з законом[1]. Але як виконувалися ці розпорядження ген.-губернатора, видко з того, що Косовський у дійсності виїхав з Заливанщини тільки 4 жовтня 1850 р. (мало не через 2 роки після наказу і після кількох потверджень його).

Тимчасом селяни с. Кустовець теж не цілком заспокоїлися. Не намагаючися виступити знов активно, вони тільки подають скаргу заадресовану на цареве ім'я. Хоч ця скарга жадних наслідків не мала, проте ми її наведемо, бо в ній виразніш, ніж у попередній, окреслено стан селянства, а також, як воно дивилося на губернатора.

У своїй скарзі селяни писали, що поки був живий старий поміщик, то їм жилося ще нічого, але син його їх надзвичайно пригнічує. Всю людність навіть з 8 років гонить од неділі до неділі на панщину, в свято вони теж не мають спочинку: вони возять у ці дні цеглу, пісок і т. и. Поміщик забирає їхні ґрунти й сіножаті. Поміщичий хліб збирається, а селянам зібрати свій немає часу і доводиться наймати для цього людей з сусідніх сіл. Поміщик примушує старих селян по-над 70 років, оголивши їм бороди й волосся, жати на полях разом із дітьми. Осавули його катують людей, уже 13 жінок загубили від цього передчасно своїх дітей, від покарання вмерло двоє підлітків: хлопчик 8 і дівчина 9 років. Дорослих карають, даючи від 80 до 200 різок, а щоб не було знаків на тілі, наказують класти на голе тіло кусник нового мокрого полотна. За дрібні провини людей забивають у кайдани і тримають так од 3 місяців до року, але й цим заарештованим доводиться відбувати панщину, — їх примушують у кайданах молотити хліб під доглядом варти. Від суворих кар та побоювання перед ними, один селянин 50 років, прийшовши до розпуки, повісивсь. Селяни багато років збирали хліб (одну десяту копу від господарства) на будівлю нової парафіяльної церкви, а поміщик забрав цей хліб, перемолотив та й продав за 1.350 рублів сріблом і ці гроші залишив собі.

  1. Причини, якими був викликаний цей лист людини, цілком сторонньої до цих справ, — невідомі. Бібіков на це відповів, що єдиний спосіб припинити селянське хвилювання це запровадити інвентарні правила, про які він клопотався з 1840 р. і які тепер затверджені.