Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/163

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

160

Сергій Шамрай

Далі зазначалося, що в цьому-ж 1847 р. в липні селяни вже раз скаржилися губернаторові подільському, але він за це, на прохання від поміщика, прислав проти них батальйон салдат для екзекуції. Покарано було 1 селянина шпіцрутенами крізь „строй“ у 50 салдат — 8 разів, другого різками — 300 ударів, третього — 200 ударів, четвертого — 40 ударами витягнутою з піхов шаблею. Окрім того, він наказав і далі робити панщину за наказами поміщика Гижицького.

Зважаючи на це все, призведені до розпуки селяни прохали царя про справедливість та захист. Під проханням було 64 селянські підписи.

Відповіди на це прохання не було.

Трохи пізніш, 12 грудня, ми маємо звістку, що й селяни Заливанщини (30 душ) подали скаргу цареві. Але змісту тієї скарги ми не знаємо. Наслідків жадних вона не мала.

В наступному 1848 році, у липні, виникає знов хвилювання в с. Заливанщині[1]. Як доносив маршалок, селяни кілька день не виходили на панщину і відмовлялися робити згонні дні. Як з'ясувалося, сталося це через епідемію холери, що через неї селяни не робили деякий час панщини. Маршалок-же, що приїхав туди, став на бік поміщика. Він спробував сам привести селян до покори, але селяни його слухати не захтіли і почали вже справді хвилюватися, виконуючи панщину недбало й неповно. Тоді маршалок викликав туди 6-й ескадрон Новомиргородського уланського полку.

Земський справник приїхав у Заливанщину тоді, коли вже туди прибули улани. За їх допомогою він заарештував 9 проводирів і наказав їх висікти перед цілою громадою, а решті селян суворо наказав слухатися поміщика. Командира 6-го ескадрону він прохав допомагати поміщикові, коли-б виникли нові конфлікти з селянами.

Окрім того, повідомляючи 26 липня про ці події генерал-губернатора, він додає, що на прохання від поміщика, кілька проводирів найупертіших, він одправив у земський суд для віддачі до арештантських рот.

Генерал-губернатор уважав, що військо в Заливанщину було введено передчасно. Але деякий час улани все-ж там лишаються, мабуть, через те, що прохав маршалок, який пояснював, що при них селяни краще виконують панщину.

На цьому закінчується хвилювання селян с. Кустовець та Заливанщини Вінницького повіту. Бачучи, що всі їхні виступи даремні, налякані постійними екзекуціями, а може й діставши деякі полегкості від обов'язкових інвентарних правил 1848 р., селяни „заспокоюються“.

Треба ще згадати про долю заарештованих селян. Про долю перших п'ятьох із них, що їх заарештував губернатор у Кустовцях, а також п'ятьох — з Заливанщини (заарештував Позняк) після липневого заворушення 1847 р. відомостей немає. Правдоподібно, їх було пересічено й повернено по домівках. Заарештовані однодвірці, що писали скаргу се-

  1. Як видко, гусари вже були виведені звідти.